30 Вер Вітраж-вікно у трапезній Свято-Маріє-Магдалинівського монастиря
.
Цей проєкт 2025 року у Свято-Маріє-Магдалинівському монастирі, демонструє, як монументальне мистецтво може інтегруватися в аскетичний монастирський побут.
Локація: с. Зарічово (поблизу м. Ужгород), трапезна жіночого монастиря.
Архітектор: Юрій Самсонов.
Автор: художник – монументаліст Денис Кутняхов.
Вітраж як духовно-просторовий акцент сучасного сакрального мистецтва України
У сучасному сакральному мистецтві України дедалі виразніше простежується тенденція до осмисленого синтезу традиції та актуальної художньої мови. Саме в цьому контексті особливого значення набуває вітражне вікно, створене у 2025 році для новозведеної трапезної Свято-Маріє-Магдалинівського жіночого монастиря в селі Зарічово поблизу Ужгорода.
Вітраж у трапезній Свято-Маріє-Магдалинівського жіночого монастиря в Зарічові можна розглядати як свідчення того, що вітраж як вид монументально-декоративного мистецтва залишається потужним інструментом формування духовного простору, здатним говорити сучасною мовою про вічні істини.
Ця робота є не лише декоративним елементом архітектурного простору, а повноцінним духовно-художнім висловлюванням, що актуалізує роль вітража в сучасному сакральному середовищі. Проєкт трапезної, розроблений українським архітектором Юрієм Самсоновим, вирізняється зваженим ставленням до масштабу, світла та функціонального призначення простору. Архітектурна концепція передбачає відкритість до природного освітлення як до символу Божественної присутності та внутрішнього світла монашого життя. У цьому задуманому архітектором вітражі середовище набуває ключової ролі — він стає медіатором між матеріальною формою будівлі та її духовним наповненням.
Вітраж виконано майстернею Vitrage Classic.kyiv.ua під керівництвом та за авторським ескізом Дениса Кутняхова – члена КОНСХ України, секції монументально-декоративного мистецтва. Авторський підхід митця ґрунтується на глибокому знанні історії вітражного мистецтва та водночас на прагненні до його актуалізації в умовах сучасної української сакральної культури. У цій роботі митець послідовно розвиває власну художню мову, де колір, ритм і світло підпорядковані не тільки декоративній ефектності, а богословській та символічній логіці.
Композиція вітражного вікна вирішена з тонким відчуттям просторового балансу. Колористична гама насичена внутрішнім світінням, що розкривається залежно від часу доби та інтенсивності природного світла. Вітраж має чітку ієрархічну структуру, підпорядкований богословській символіці.
Верхній ярус (арка): Зображення Святої Трійці (старозавітний сюжет «Гостинність Авраама»). Це символічне «небо» вітража, що благословляє простір трапезної.
Центральна постать: Свята Марія Магдалина — покровителька монастиря. Вона тримає в руках традиційні атрибути: посудину з миром та червоне яйце (символ Воскресіння). Це робить вітраж персоналізованим «духовним серцем» саме цієї громади.
Бокові частини: Зображення храмової архітектури (зліва) та гірської природи Закарпаття (справа), що символізує гармонію між рукотворним сакральним простором та Божим творінням.
Світло як «медіатор» між світами.
Золотаво-жовте скло у фоні створює ефект постійного сонячного сяйва, навіть якщо на вулиці похмуро. Контраст між теплими (червоний, золотий) та холодними (синій, смарагдовий) кольорами створює ритм не даючи оку втомлюватися. Чіткі, майже модернові лінії контурів (олов’яної пайки) надають зображенню сучасної динаміки. Виноградна лоза, що обрамляє постаті, є ідеальним вибором для трапезної. Це одночасно і символ Євхаристії, і символ Христа («Я є лоза…»), і декоративний елемент, що поєднує всі частини вікна в єдине ціле.
Масштаб вітража робить його домінантою. Ченці та паломники під час трапези знаходяться у прямому візуальному контакті з образами вітражного пано. Стриманість обличь і жестів на вітражі сприяє атмосфері «тиші та зосередженості».
Скло тут перестає бути пасивним матеріалом – воно живе, дихає, трансформує простір трапезної, наповнюючи його атмосферою зосередженості, молитви та тиші. У контексті трапезної, де поєднуються тілесне й духовне, щоденне і сакральне, вітраж виступає знаком присутності вищого сенсу у повсякденному монашому житті. Важливо підкреслити, що ця робота є показовою для сучасного українського сакрального мистецтва загалом. Вона демонструє відхід від поверхневого цитування історичних стилів і водночас зберігає повагу до канонічної традиції.
Такий підхід формує нову якість сакрального простору – живу, актуальну, вкорінену в українському культурному та духовному досвіді сьогодення.
Вітраж у трапезній Свято-Маріє-Магдалинівського жіночого монастиря в Зарічові можна розглядати як свідчення того, що вітраж як вид монументально-декоративного мистецтва залишається потужним інструментом формування духовного простору, здатним говорити сучасною мовою про вічні істини.
текст: Тетяна Мельник