22 Чер Диво, що сталося 1885 року у Володимирському соборі Києва
Одне з найбільших київських чудес кінця ХІХ століття – то явище Богородиці будівельникам Володимирського собору, хоча в цьому випадку про чудо свідчили зовсім не «прості люди», і воно втілилося у творі високого мистецтва.
Професор-мистецтвознавець Адріан Прахов, який керував розписом стін собору, і віце-губернатор А. Баумгартен, який очолював комісію зі спорудження собору, не завжди ладнали між собою. Тому можливість таємної змови між ними виключалася.
Обкладинка книги 1895 р. про диво, що сталося у січні 1885 р. у Володимирському соборі
4 січня 1885 року вони зійшлися на паперті для огляду нещодавно оштукатурених для мальовничих робіт стін.
Увійшли до храму і все, що відбулося далі, задокументували на окремому аркуші паперу, вийнятому з папки професора. Ось цей текст:
«4 січня 1885 року, прибувши до Володимирського собору для різних міркувань [щодо розпису стін. ‒ А. М.], ми, що нижче підписалися, зупинилися біля вхідних дверей, говорячи про прикраси головного вівтаря. Потім після мовчання, під час якого кожен з нас вдивлявся в запрестольну стіну, спочатку недовірливо, почали перевіряти один одного, що представляється кожному з нас на тій стіні, і потім зізналися одне одному, що бачимо на ньому зображення, що тут накреслене [до тексту додався малюнок. ‒ А.М.], що утворилося з плям штукатурки.
Голова Комітету з будівництва собору віце-губернатор
Баумгартен.
Професор С.-Петербурзького університету
Адріан Прахов»
Замальовка в альбомі професора А. Прахова, зроблена вранці 4 січня 1885 року.
Напис ліворуч: «За розміром вівтаря у цій фігурі 15 аршин». Напис праворуч: «Фігура, що утворилася з плям штукатурки на вівтарній стіні запрестольної зверху. Закреслена з натури 4 січня 1885». Напис праворуч унизу: “Кругле вікно, тепер закладене”. Напис праворуч угорі: «Вперше помітив цю фігуру разом із А.П. Баумгартен».
На замальовці Прахова видно постать Богородиці на повний зріст. Вона тримає Святе Немовля з простягнутими перед собою руками. Важко сказати, що означає цей жест – заклик, благословення чи попередження? Навколо постаті Богородиці організатори храму побачили «йдучих слідом за нею і ангелів, що поклоняються».
І Прахов і Баумгартен вважали себе очевидцями чудового явища і не приховували від своїх знайомих переживань.
Містом пройшла чутка, ніби Свята Діва з’явилася в щойно зведений собор і показала, де і як слід її зобразити.
Але професор Прахов особливою побожністю він не відрізнявся, але тим не менше зробив усе можливе, щоб на доручених його турбот розписах собору Богородиця була відтворена саме так, як на його замальовці 1885 року.
Внутрішній вигляд Собору Св. Князя Володимира у Києві. Літографія 1898 р.
Здійсненню цього задуму заважало кругле вікно апсиди, що знаходилось у ногах теперішнього зображення. Його заклали.
На тому місці в апсиді, де з’явилося зображення Богородиці з Богом немовлям, як писав проф.Н.Петров (Читання в церк.-арх. заг. – Вип. 2. – К., 1889) планувалося написати «Знамення Божої Матері», але, користуючись наданим йому міністерством внутрішніх справ правом «самолічно призначати св. зображення», Прахов наполіг на своєму. Центральне місце у соборі відвели для іншого зображення.
У березні 1885 р. професор уклав контракт на розклад стін собору з Віктором Васнєцовим. І у вересні цього року художник передав Господарсько-будівельному комітету свої ескізи живопису центральної частини собору. Його образ за престольної стіни мав разючу подібність із замальовкою А. Прахова.
Так невиразний образ Богородиці, який незрозуміло як проступив на стінах собору відразу ж після завершення штукатурних робіт, завдяки непохитній вірі А. Прахова у явлене йому диво, таки закарбувався в апсиді собору і досі вражає віруючих своїм загадковим — чи то попереджуючим, чи то жестом.
Однак не слід думати, що професор нав’язав свій задум художнику. Цього не було.
Є підстави вважати, що образ Богородиці з немовлям, що закликає, з’явився В. Васнєцову раніше, ніж Прахову і Баумгартену.
Чудо першого втілення надзвичайного образу сталося 1871 р., коли художник скомпонував невелике зображення Діви Марії та подарував дружині мецената Сави Мамонтова. Вона поставила його як ікону у різьбленому кіоті біля іконостасу Абрамцевської церкви.
В. Васнєцов. Ескіз образ Богоматері. 1871 р.
Підписавши контракт з А. Праховим, В. Васнєцов повернувся до образу, що привидівся йому в 1871 р., і втілив його у формах монументального мистецтва. За сімейним переказом, що зберігалося в сім’ї художника, лик Христа-немовля у Володимирському соборі було вписано в ікону художником за етюдом, зробленим із сина Михайла (1884-1972), згодом священика.
М.В. Васнєцов (1884-1972) у сані священика. Фото 1933 р.
Одного разу навесні, згадував Віктор Михайлович, його дружина Олександра Володимирівна «вперше винесла в повітря Мишу, ще немовля». І тоді ж сталося ще одне диво: дитина на руках матері повторила той самий жест, який колись здався його батькові: «Побачивши хмарки, що пливли по блакитному небу, і птахів, що летять, [дитина] від радості сплеснула обома рученятами, наче хотіла захопити, притиснути. до серця все, що побачив вперше у житті».
Так пояснював «символічне рух рук Богонемовля, зрозуміле задля всякого» (слова проф. М. Петрова) сам художник. Воно було незвичайне для іконографічної традиції, але в той же час у ньому було щось інтригуюче, що запам’ятовується.
Запрестольний образ Васнецова мав величезний успіх. «Слава про неї [Богоматері пензля Васнєцова. ‒ А.М.], ‒ писали «Київські церковні відомості» у 1896 р., ‒ поширилася далеко за межами нашої вітчизни, і в соборі не рідкість бачити іноземців, які захоплюються Мадонною Васнєцовою, порівнюючи її з Мадонною Рафаелем».
Згодом мальовничий комплекс собору став зразком, яким розписувалися церкви як у самому Києві, так і далеко за його межами.
Переклад зі статті опублікованої в книзі Анатолія Макарова «Были и небылицы старого Киева»
© Анатолій Макаров, 2012
© Видавництво «Скай Хорс» 2013