Цей проєкт 2025 року у Свято-Маріє-Магдалинівському монастирі, демонструє, як монументальне мистецтво може інтегруватися в аскетичний монастирський побут.
Локація: с. Зарічово (поблизу м. Ужгород), трапезна жіночого монастиря.
Архітектор: Юрій Самсонов.
Автор: художник – монументаліст Денис Кутняхов.

Вітраж як духовно-просторовий акцент сучасного сакрального мистецтва України

У сучасному сакральному мистецтві України дедалі виразніше простежується тенденція до осмисленого синтезу традиції та актуальної художньої мови. Саме в цьому контексті особливого значення набуває вітражне вікно, створене у 2025 році для новозведеної трапезної Свято-Маріє-Магдалинівського жіночого монастиря в селі Зарічово поблизу Ужгорода.

Вітраж у трапезній Свято-Маріє-Магдалинівського жіночого монастиря в Зарічові можна розглядати як свідчення того, що вітраж як вид монументально-декоративного мистецтва залишається потужним інструментом формування духовного простору, здатним говорити сучасною мовою про вічні істини.

Ця робота є не лише декоративним елементом архітектурного простору, а повноцінним духовно-художнім висловлюванням, що актуалізує роль вітража в сучасному сакральному середовищі. Проєкт трапезної, розроблений українським архітектором Юрієм Самсоновим, вирізняється зваженим ставленням до масштабу, світла та функціонального призначення простору. Архітектурна концепція передбачає відкритість до природного освітлення як до символу Божественної присутності та внутрішнього світла монашого життя. У цьому задуманому архітектором вітражі середовище набуває ключової ролі — він стає медіатором між матеріальною формою будівлі та її духовним наповненням.

Вітраж виконано майстернею Vitrage Classic.kyiv.ua під керівництвом та за авторським ескізом Дениса Кутняхова – члена КОНСХ України, секції монументально-декоративного мистецтва. Авторський підхід митця ґрунтується на глибокому знанні історії вітражного мистецтва та водночас на прагненні до його актуалізації в умовах сучасної української сакральної культури. У цій роботі митець послідовно розвиває власну художню мову, де колір, ритм і світло підпорядковані не тільки декоративній ефектності, а богословській та символічній логіці.

Композиція вітражного вікна вирішена з тонким відчуттям просторового балансу. Колористична гама насичена внутрішнім світінням, що розкривається залежно від часу доби та інтенсивності природного світла. Вітраж має чітку ієрархічну структуру, підпорядкований богословській символіці.

Верхній ярус (арка): Зображення Святої Трійці (старозавітний сюжет «Гостинність Авраама»). Це символічне «небо» вітража, що благословляє простір трапезної.
Центральна постать: Свята Марія Магдалина — покровителька монастиря. Вона тримає в руках традиційні атрибути: посудину з миром та червоне яйце (символ Воскресіння). Це робить вітраж персоналізованим «духовним серцем» саме цієї громади.
Бокові частини: Зображення храмової архітектури (зліва) та гірської природи Закарпаття (справа), що символізує гармонію між рукотворним сакральним простором та Божим творінням.

Світло як «медіатор» між світами.
Золотаво-жовте скло у фоні створює ефект постійного сонячного сяйва, навіть якщо на вулиці похмуро. Контраст між теплими (червоний, золотий) та холодними (синій, смарагдовий) кольорами створює ритм не даючи оку втомлюватися. Чіткі, майже модернові лінії контурів (олов’яної пайки) надають зображенню сучасної динаміки. Виноградна лоза, що обрамляє постаті, є ідеальним вибором для трапезної. Це одночасно і символ Євхаристії, і символ Христа («Я є лоза…»), і декоративний елемент, що поєднує всі частини вікна в єдине ціле.
Масштаб вітража робить його домінантою. Ченці та паломники під час трапези знаходяться у прямому візуальному контакті з образами вітражного пано. Стриманість обличь і жестів на вітражі сприяє атмосфері «тиші та зосередженості».
Скло тут перестає бути пасивним матеріалом – воно живе, дихає, трансформує простір трапезної, наповнюючи його атмосферою зосередженості, молитви та тиші. У контексті трапезної, де поєднуються тілесне й духовне, щоденне і сакральне, вітраж виступає знаком присутності вищого сенсу у повсякденному монашому житті. Важливо підкреслити, що ця робота є показовою для сучасного українського сакрального мистецтва загалом. Вона демонструє відхід від поверхневого цитування історичних стилів і водночас зберігає повагу до канонічної традиції.

Такий підхід формує нову якість сакрального простору – живу, актуальну, вкорінену в українському культурному та духовному досвіді сьогодення.

Вітраж у трапезній Свято-Маріє-Магдалинівського жіночого монастиря в Зарічові можна розглядати як свідчення того, що вітраж як вид монументально-декоративного мистецтва залишається потужним інструментом формування духовного простору, здатним говорити сучасною мовою про вічні істини.

текст: Тетяна Мельник

Центральний вітраж — не просто декоративний елемент, а невід’ємна частина архітектоніки сакрального простору, що формує його візуальний і духовний код Храму. Композиція вітража демонструє синергію традиційних мотивів українського сакрального мистецтва та сучасного авторського стилю художника, утворюючи діалектичний зв’язок між історичною спадщиною та її сучасною інтерпретацією.

У своїй роботі Денис Кутняхов використовує техніку класичного, паяного вітража з гравіруванням та специфічними прийомами автора, які нагадують 3D ефект, тисячі окремих скляних елементів, виготовлених вручну майстрами студії “Вітраж_Класік”, об’єднуються у цілісний художній образ за допомогою олов’яного паяння. Фігуративна композиція з Богородицею Орантою у центральній частині, яка розкриває руки у традиційному жесті заступництва та молитви. Її постать, виконана у характерній для іконопису манері, але з виразною графічністю ліній та площинною передачею об’єму, домінує над простором.

У нижній частині вітража розміщені дві фігури ангелів, звернені до символічного зображення гербового щита села Гнатівка. На щиті зображено храм — стилізовану копію реальної архітектурної споруди Церкви Введення в Храм Пресвятої Богородиці, в якій і встановлено цей вітраж.

Цей композиційний елемент підкреслює посвяту храму та акцентує на його значенні як духовного центру й осередку захисту громади, що перебуває під покровом Пресвятої Богородиці.

Орнаментальні елементи, що простежуються у фонових зонах та в деталях одягу фігур, відсилають до українських традиційних мотивів, водночас зберігаючи сучасну, лаконічну інтерпретацію.

Це створює унікальний авторський почерк, у якому історична пам’ять органічно поєднується з індивідуальним художнім баченням митця.

Вітраж створює сакральний контекст через взаємодію світла і кольору. Він перетворює денне світло на кольоровий потік, що наповнює інтер’єр храму, посилюючи відчуття духовної присутності та піднесеності.

Геометричні форми та візерунки, інтегровані в композицію, інтерпретовані як універсальні коди, що символізують єдність космосу та божественного порядку, а також відсилають до традицій християнської іконографії та українського народного мистецтва.

Цей вітраж є прикладом активного розвитку сучасного сакрального мистецтва в Україні, демонструючи спроможність митців створювати глибоко символічні та естетично довершені твори, що відповідають потребам сучасної релігійної архітектури.

Ця робота Дениса Кутняхова та майстрів його творчої студії, це історія про здатність до творчої інтерпретації традиційних формі сучасний внесок у формування нового стилю і традиції.

автор текста © Тетяна Мельник

Світло і Віра у Камені: Мозаїчна композиція “Христос-Вседержитель” у Храмі Св. Петра і Павла села Озерне

У сучасному українському сакральному мистецтві відбувається значне переосмислення та пошук нових форм, що дозволяють поєднати глибокі духовні традиції з актуальними художніми рішеннями. Яскравим прикладом цього є нещодавно завершена мозаїчна композиція Христос-Вседержитель (Христос-Пантократор)

Монументальна робота творчої родини, українських художників-монументалістів Миколи, Тетяни і Дениса Кутняхових. Цей твір прикрашає відновлений Храм Св. Петра і Павла в історичному селі Озерне Козелецького району Чернігівської області, втілюючи спадковість майстерності та сучасне бачення.

Центральним елементом надвратної мозаїки є образи Святих апостолів Петра і Павла, храму покровителів. Їхні постаті, виконані відповідно до канонічної іконографії, але з характерною для Кутняхових експресивною графічністю, стають у монументальній величі. Ключовою символічною деталлю є те, що апостоли тримають у своїх руках Храм, що є прямим посиланням на їхню як стовпів Церкви та роль будівельників її духовного фундаменту. Цей образ підкреслює нерозривний зв’язок між святими, Церквою та вірянами.

Колористичне рішення мозаїки, хоч і спирається на традиційну палітру візантійського мистецтва (глибокі сині, золоті, багряні відтінки), демонструє сучасну інтерпретацію. Насиченість кольорів та їх взаємодія створюють потужний візуальний акцент на фасаді храму. Майстри вміло вибрати гру фактуру та відтінків смальти для передачі об’ємів та емоційної глибини ликів і одіяння святих. Це відрізняє роботу від плоских зображень, надаючи їй живі вібрації.

Мозаїка як Портал

Надвратна мозаїка у Храми Св. Петра і Павла функціонує як власний візуальний портал, який зустрічає кожного, хто наближається до святині. Вона не тільки інформує про храм покровителів, але й готується до входу в сакральний простір, створюючи настрій благоговіння та поваги. Її рельєфність та гра світла особливо ефектно при різному освітленні – від яскравого денного сонця до сутінків, що робить мозаїку живою та динамічною.

Подібні твори вимагають високого розуміння оптичних законів та тонких художніх прийомів. 

Технологія – КУТЕНГЛАС ( KUTENGLASS ) розроблена Денисом Кутняховим,  поєднує в собі скульптурне мистецтво з використанням оптично просторових ефектів з метою створення захоплюючих та вражаючих творів мистецтва. Створюючи вітражні скульптури із принципом заломлення променів світла, митець вибирає  колір та фактуру скла для своєї майбутньої скульптури. Це може бути опалове, кафедральне, фактурне або інший від скла з високою якістю і прозорістю.

Принцип та етапи технології КУТЕНГЛАС

Проектуючи свої твори митець створює концепцію своєї скульптури і розробляє детальний проект, форму та розташування оптичних елементів.

Скло обрізається і формується відповідно до авторського проєкта. Скло підрізається на частини, необхідні для створення вітражної скульптури, і обробляють край для створення бажаної форми. Важливо створити площини та кути нахилу, де будуть відбуватися заломлення світла і з’єднання фактур та кольору.

На склі виготовляються спеціальні грані та глибокі жолоби, які будуть заломлювати зміни світла. Ці оптичні елементи можуть мати різну форму та розмір, що дозволяє створювати цікаві стерео ефекти.

Під час збірки скульптури митцю потрібно знати та відчувати закони оптики для розуміння заломлення змін світла в різних площинках скла. Це може включати в себе створення переломлення, відбиття та інші оптичні ефекти, які надають скульптурі глибину і художню сю реалістичність.

Остаточна збірка вітражної скульптури включає в себе закріплення всіх частин, а також  потребує додаткового оброблення для досягнення бажаного 3D ефекту.

Важливим елементом цього процесу є вибір відповідного джерела освітлення та його розташування. Це дозволяє максимально підсвітити оптичні елементи і відтворити блиск і глибину скульптури.

Одна із перших розробок Дениса Кутняхова в так званій “АКВАРЕЛЬНІЙ серії“.

Вітражна скульптура “Квіти осіні” – 2019 року.
Основна ідея створення цієї серії вітражних скульптур за оригінальною технологією, це показати глядачу вітражного твору, можливість переходу від двовимірного сприйняття вітражного мистецтва в тривимірно-просторові образи, які виникають при споглядання цього твору. Результатом цього процесу є скляна скульптура, що виражає свою живописність і графічність, завдяки заломленню променів світла в різних площинах скла. Це досягається шляхом використання різних фактур та відтінків скла та вивіреної дистанції. Кожен перегін світла створює новий образ та додає глибину та життя скульптурі, надаючи їй унікальність та неповторність.

Фото і текст © Мозаїчні Традиції Києва

реставрація вітража в Києві

Для цього:

Крок №1 | Проводиться фото фіксація, проблемних ділянок вітража, пересилається на наш

E-mail: vitrageclassic@gmail.com з письмовим описом, вітражного дефекту, або причин його виникнення.

Так само можливо зробити телефонний дзвінок на наш контактний номер +38 050 22 12 008

Крок №2 | Наш експерт, дає професійну оцінку відновлювальних і реставраційних вітражних робіт в Києві.

Крок №3 | Демонтаж проблемної ділянки, спеціалізованими співробітниками вітражної майстерні для подальшої реставрації вітража.

Крок №4 | Відновлення вітража в Київській майстерні «Вітраж Класік» і установка відреставрованого вітража на об’єкті Замовника.

• Свого часу, наприкінці 2012 та початком 2013 року, доля звела мене з музейно – реставраційним осередком Національного заповідника “Софія Київська”.
  На той час, розглядалась цілком реальна можливість співпраці по відкриттю на території заповідника, експериментальної – мозаїчної майстернім.

Метою якої було, вивчення і відновлення мозаїчних традицій Київської Руси.
Від мене і нашої творчої майстерні, був досвід, вміння та обладнання, а від керівництва заповідника, офіційний доступ на територію заповідника і допомога у вивчені артефактів які дійшли (не дивлячись на всі нищівні століття ) до наших днів. Найбільша споруда, славетної епохи Київської Русі, Софія Київська дійшла до нашого часу з різностильовими нашаруваннями. Будівля собору Софії Київської то “Український Парфенон” який дійшов до нашого часу з перебудовами і нашаруваннями різних епохальних стилів від візантійського до українського (козацького) бароко. Після руйнувань, пожеж та пограбувань, від монголів до московських орд. Кожна з  епох вносила свій декоративні та стилістичні нашарування і все ж таки під всім цим, значною мірою збе­реглися і стародавні початкові форми, декор та первородні твори,  відомий у всьому світі мозаїчні сюжети і фресковий розпис.

Маючи певний час, допуск до недоступного для пересічних глядачів та відвідувачів приміщень і закутків, до сакрального і закритого для пізнання, нашого культурного коду, я мав можливість робити фотофіксацію необхідної як для задуманого спільного із заповідником проєкта так для власного вивчення мистецької та історичної спадщини.

Звичайно, сподіватись на збереження автентичного (вітражного) скління собору не приходиться. Всі ми розуміємо, що скло, це перший з матеріалів який страждає від вандальних та стихійних дій часу але в ті давні часи існували і інші скляні технології із застосуванням кольорового скла чи глазурі які перейшли в Україну з Візантії від часів княжої доби.

Таких як мозаїчні образи, декор, керамічні, глазуровані плити.

Досліджуючи скриті фрагмент стародавньої підлоги собору, яка на цей день закрита чавунними декоративними плитами, укладеними в середині ХІХ ст. в деяких місцях відкрита нашому оку первородна, керамічна підлога, пазового набору з круглих та хрестовинних модулів, які являють собою керамічний килим покритий глазур’ю.

Glasur (від Glas – скло) – тонкий склоподібний шар на поверхні керамічних виробів, закріплений випаленням.

Глазур або полива – це тонкий шар склоподібного матеріалу, котрий вкриває кераміку. Вони надають керамічним виробам кольору, міцності та водонепроникності.
Глазурована підлога з набору модулів різнокольорової смальти та скляної маси зеленої,синьої, жовтої та блакитної, яку укладали як пазлові плитки.

Головним відкриттям для мене особисто, як художнім так і стилістичним, про який жодного разу не писали і не досліджували, чи то московська і радянська, чи зарубіжна мистецтвознавча і культурологічна експертиза, стала кольорова гама Синьо – Жовтий колорит з додаванням білих та зелених вкраплень.

Всі офіційно відомі дослідження по культурній спадщині Собору Софії Київської, або замовчували цей цікавий факт або писали про те поверхнево без акцентування і детального дослідження. Кольори княжої доби, синій (блакитний) і жовтий. У релігійному та декоративно-прикладному мистецтві Київської Русі, синій (та блакитний) колір використовувався для розпису церковних склепінь, ікон, та вишуканих палаців, символізуючи небо та небесне царство.

Жовтий колір використовувався для розпису архітектурних деталей та прикрас, що імітував золото.

Синьо-жовтий кольори грали важливу роль в мистецтві та побуті Київської Русі, що охоплювала території сучасної України, Білорусії та Литви.

Виявлені мною, фрагменти знаходяться при престолі в центральній апсиді Софійського собору.

В тому місці де майже не можливо в прямому сенсі цього слова, ступати ногою людською, під самими порогами і стінами. В первозданному вигляді, вся підлога, головного Собору Руси, закладеного і збудованого Київським князем Ярославом Мудрим, нащадком варягів (вікінгів),  мала всі ознаки притаманної на той час геральдичної традиції застосування родових кольорів в декорі і побуті всього, що відносилось до цього роду. У середньовічному мистецтві також можна знайти приклади використання синього та жовтого кольорів у розписах вікон, вітражів та мозаїк.

Однак, синьо-жовтий колір не мав такої ж символіки у західноєвропейській культурі, як у культурі та геральдиці Київської Русі. Вся західноєвропейська традиція глазурованої підлоги, які дійшли до наших днів, це кольори і відтінки охри і теракоти з незначним доданням зелених і синіх кольорів.

Яскравих і відкритих жовтих кольорів з контрастним синім чи голубим не застосовувалося .

Ці кольори з’явилися в епоху Вікінгів та стали символом також шведської державності. Синьо-жовтий колір також використовується у побуті шведів, зокрема в національному прапорі та гербі Швеції. У національному прапорі Швеції синій колір символізує небо, а жовтий – сонце. Крім того, у шведському побуті можна знайти використання синьо-жовтих кольорів у виробах зі скла, кераміки та текстилю.

В глибині центральної апсиди влаштовано півколом місце для сидіння епіскопів (синтрон). Від стародавньої частини синтрону залишився лише верх, оздоблений мозаїчними та мармуровими плитами. Частини мозаїчних плит, що випали, а також вся нижня частина престолу оздоблені полив’яними керамічними плитами, зробленими в одній кольоровій гамі з мозаїчними смальтовими прикрасами.
Мозаїчні плити зроблені тією ж технікою, що й підлоги, з чотирикутних і трикутних кусочків смальти жовтого, синього, блакитного й зеленого кольору.
Другим видом інкрустації є мозаїчні смуги, викладені на розчині в пазах керамичних плит.Спинка крісла митрополіта орнаментована тією ж кольоровою смальтою, вправленою в мармурову плиту.

За радянських часів мистецтво вітражу не мало повноцінного розвитку. Художники робили цікаві монументальні й декоративні вироби в техніці класичного вітражу, втім єдиним і, напевно, головним недоліком була радянська ідеологія і обмежений доступ до сучасних технологій. Певні стилістичні рамки і теми офіційних замовлень не давали митцям розгорнути уповні свої творчі можливості, гальмуючи художній процес.

На сьогодні відбулася, можна сказати, революція у свідомості не лише майстрів-склярів. У суспільстві вітраж набув актуалізації в громадських закладах, культових спорудах, ним стали прикрашати домашні оселі та робочі місця.

Сучасний вітраж розрахований на електричне освітлення, а це значно розширяє його застосування в архітектурі вікнах, міжкімнатних перегородках, підвісних стелях, світильниках. Кожен модуль скла виконує художньо-виразну функцію в композиції. Сонячні промені, що переломлюються, змушують скло горіти яскравими соковитими фарбами, що створює в інтер’єрі особливе одухотворене середовище, мінливу і непередбачену гру кольорів.

До того ж у класичному вітражі може виконуватися розпис спеціальними фарбами, пігмент яких після випалу не вигорає і не стирається століттями. Тому, залучаючи різноманітні техніки, можна зберегти прозорість вікна або ж нанести яскраву пляму, що виконуватиме функцію захисту від потойбічного вуличного життя й одночасно прикрашатимете інтер’єр файним панно.

На зорі розквіту вітражного мистецтва, в кінці 90-х, першим творчим об’єднанням художників-монументалістів, що спроміглися поставити собі за мету відкриття та розробку нових технологічних та естетичних можливостей використання вітражного мистецтва і мозаїки в сучасному інтер’єрі: будь то старовинна споруда чи авангардний Хай-Тек, була студія-майстерня групи ентузіастів, які тоді ще працювали за старою назвою «АгtGlass studio» Кyiv.

Згодом відбулося переформування але вже у потужну творчо-виробничу структуру «СОНЦЕВІД» (що означає «бачити Сонце (світ) крізь кольорове скло»). Очолюють «СОНЦЕВІД» (з 2020 року, творча майстерня VITRAGE CLASSIC)

Денис Кутняхов, арт-директор, керівник вітражного напрямку і засновник майстерні, випускник Національної академії образотворчого мистецтва та архітектури (майстерня вільної графіки проф. Компанець М. І.), автор більшості вітражних композицій, виконаних майстернею;

Микола Кутняхов – керівник мозаїчного цеху майстерні, випускник Київського художнього інституту (майстерня монументального мистецтва проф. Стороженка М.А.), член Спілки художників України, автор великої кількості монументальних творів у техніках мозаїки, вітража, художнього розпису в Україні, Росії, Узбекистані.

Тонально перемінилися й творчі акценти поставлених завдань. Наразі відродження старовинних вітражних технологій та повне нівелювання кітчу.

– У 90-х роках тисячі митців, не маючи творчих замовлень, опинилися в новому світі «диких» ринкових відносин, сидячи в «підвалах», не мали змоги реалізувати творчий потенціал. Українське прикладне мистецтво довгий час не мало попиту, а тому і розвитку, розповідає Денис Кутняхов. Обмеженість зразків радянської художньої промисловості, як пам’ятаємо, упроваджувалися в домівки штампованим кришталем, напівсинтетичними килимами і полірованими стінками. На тлі одноманітності і сірості виникла істотна потреба в яскравих змінах. Аби сповна відбутися, талановитому митцю потрібен вибагливий замовник. Спочатку це було таке собі об’єднання творчих людей, які шукали нові цікаві вітражні технології і засоби їх вдосконалення. Робили як для себе: хтось для участі у виставках, дехто з метою продажу власних творів. Пізніше задля співпраці, досягнення більших результатів та захисту фірмових інтересів, зокрема розпочалося створення ексклюзивних творів декоративного і монументального мистецтва власне вже майстернею студією «СОНЦЕВІД» (з 2020 року, творча майстерня VITRAGE CLASSIC).

Ми принципово не займаємося імітаціями (плівки, лаки, фарби), а також копіюванням уже існуючих витворів мистецтва або дублюванням власних творів. У майстерні твориться справжнє сучасне мистецтво.

Фірмовим брендом «СОНЦЕВІД» є замовлення, пов’язані з культовими спорудами: це – вітражі собору Святого Володимира в Києві; мозаїки собору Святого Георгія в місті Новочеркаську (Росія), фасадні мозаїки св.Троїцького собору в Китаївський пустині м.Київ та безліч вітражних робіт, виконаних у сучасних ресторанних київських закладах.

У майстерні працює близько 12 художників-вітражистів. Усі мають вищу художню освіту. Це дозволяє професійно вирішити будь-які художні і технічні завдання, що виникають під час створення інтер’єру. Бажаючих працювати у вітражному напрямку немало, тому кожен проходить конкурсний відбір.

Майстри «СОНЦЕВІД» виконують індивідуальні проекти в класичній техніці вітражу, техніках «Тіффані», «фьюзінг», зокрема розпис по склу з опаленням, скломозаїку.

Вітражі, зроблені за класичною технологією з художнього кольорового скла в латунній, свинцевій або мідній протяжці. Продукція виготовляється з дотриманням міжнародних стандартів якості й екологічної безпеки. Використовується спеціальне вітражне скло виробництва США (Spectrum, Uroboros, Wissmah), а також вітчизняне скло ручної роботи, – зауважує арт-директор майстерні. Нам цікаво робити складні красиві речі. Всі ескізи жорстко аналізуються – відбираємо найкращі їх показуємо замовнику. Най не реальніші спершу побажання замовників часто-густо в нашій спільній творчій роботі перетворюються на щось дійсно нестандартне й ексклюзивне. Так, приміром, робилася вітражна люстра «Корабель Одіссея» на стелі, мозаїчне покриття «столу переговорів» зі внутрішньою під світкою, колони з вітражними капітелями та внутрішнім світлом.

Віддавна вікна з вітражами були прерогативою багатих й успішних. По сей день мало що змінилося. Середня ціна на вітражі в Києві починається від 350 євро за квадратний метр. Якщо пропонується мінімальна вартість продукції нижче вказаної цифри, то вже є сенс поміркувати, чи варто купувати сумнівну «альтернативу», «Радянський лозунг «Мистецтво в маси» не пройшов. Замовником творів мистецтва були і залишаються люди заможні. В цьому, як про мене, коментує Денис Кутняхов, – еволюційний розвиток особистості: від початку інстинкти зосереджуються на нагальних потребах виживання, та з часом, коли пройдено шлях накопичення і стабільності, виникає бажання створити світ, наповнений творами справжнього мистецтва навколо себе та родини.

Наша продукція призначена для якісної архітектури, для продуманих

дорогих інтер’єрів. І це один з чинників працювати на високому рівні. До того ж виробництво вітражів вимагає чималих вкладень. Це і дорогі матеріали, і складна технологія, що базується на промислових потужностях, яких у нас майже не залишилося. Доводиться закупляти необхідне в інших країнах.

За роки діяльності майстернею-студією «СОНЦЕВІД» (з 2020 року, творча майстерня VITRAGE CLASSIC) набуто стійкої, високої репутації серед колег-побратимів та приватних замовників. Гарантія якості вітражу та швидкі терміни виконання вирізняють організацію.

Так, керівник мозаїчного цеху, майстер «старого гарту», Микола Кутняхов, який ще, зокрема, очолює школу мистецтв у Києві і безпосередньо розробив власну навчальну програму, творчий процес ототожнює з космосом. Із його коротких сентенцій: мистецтво _ це «увічнення в просторі Часу, наповненого красою прагнень та переживань мого покоління, сформованих на спадкоємності духовних надбань культури народу. Утверджувати середовище величне, яке будується на істині і любові нації, в якому немає місця байдужості, що руйнує не тільки красу навколишнього світу, а й спустошує душу людини, відбирає віру, надію, любов.

Мистецтво не є оздоба бездарної архітектури покалічених міст і сіл! Мистецтво -духовний код мого народу, спрямований у Вічність».

розмову вела, журналіст – Наталія ТРЕТЯК

для ЖУРНАЛУ – УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА – 2008

Засновники майстерні, українські митці, Микола і Денис Кутняхови (батько і син), отримавши на початку 2007 року від громади Київського кафедрального Собору Святого Володимира, прохання на реновацію відновлення вітражів у храмі ще радянського періоду в свинцевих профілях і матеріалів, які були доступні в ті часи. постраждала.
Ці вітражі були в поганому візуальному і технічному стані. Свинцева пайка порозтягувалася, була потріскана, вітражне скло просипалось з профілів.

Свинець, як м’який кольоровий метал має термін служби 100-120 років за нормальних атмосферних умов. Екстремальні температурні цикли та атмосферне забруднення можуть скоротити термін служби свинцю, що і сталось з дверними вітражами собору.

Кожна вітражна деталь була обережно демонтована і очищена відповідними хімікатами від закопченя та багаторічного, масного бруду. Після очищення вітражного полотна  та розбору свинцевого профілю, було визначено, які деталі потребували реставрації та заміни. Українські художники монументалісти – Микола та Денис Кутняхови  для реставрації вітражів, використали більш сучасну методику по відновленню та встановленню,  дверних вітражів в інтер’єрі собору.

Технологія паяння свинцевого профілю, полягає в точковому з’єднані свинцевого профілю, що значною мірою послаблювало конструктивну міць старого вітража.

Тому було вирішено відновити ці вітражі за американською технологію “Тіффані” (Tiffany). Технологією відносно молодою але значною мірою більш естетичною та практичною. 

Вітражі “Тіффані” (Tiffany) – це мистецтво створення вітражних вікон, світильників та декоративних виробів з використанням мідної фолії та суцільної пайки олов’яним припоєм. Ця технологія виникла у другій половині XIX століття, коли Американський художник Луїс Комфорт Тіффані (Louis Comfort Tiffany) відкрив власну студію в Нью-Йорку. 

Скляні деталі підгоняются до необхідної форми на алмазному шліфувальному верстаті. Обточені фігурні пластинки скла обгортаються по контуру мідною фольгою, що клеїться або тонкою мідною стрічкою з шаром акрилового клею на внутрішній поверхні (ця поверхня заклеєна паперовою смугою, яку треба видалити перед використанням стрічки). При наклейці фолія ретельно розгладжується. Заповнені фолією “шви” між окремими частинами малюнка обробляються флюсом, після того, як вітраж зібраний повністю, його елементи скріплюються олов’яною пайкою за допомогою потужного паяльника. Готовий вітраж обрамляється по периметру П-подібним латунним профілем. Для надання рамі жорсткості кінці профільних рейок спаюються між собою. 

 

Досвідчені майстри творчої майстерні “ВІТРАЖ КЛАСІК”   виконали це завдання в стислі терміни. Вітражі стали значно міцнішими, при тому, що вітражні шви стали значно тонше за попередній свинцевий профіль. Пошкоджені або загублені деталі були відновлені з подібного за якістю і кольором скла. 

Як вдячність за волонтерську допомогу при відновлені вітражів, прізвища всіх майстрів вітражістів, які брали участь в цьому проекті, гравійовані в нижніх правих кутах дверних втіражів собору.