У селі Стоянка поблизу Києва створено унікальну сучасну мозаїку образа Святого Миколая

У храмі Святого Миколая в селі Стоянка 24 червня 2026 року завершено роботу над новою монументальною мозаїкою «Святий Миколай».

Твір став яскравим свідченням відродження сучасного українського сакрального мистецтва та його повернення до автентичних національних традицій.

Автором і виконавцем монументальної композиції є український художник-монументаліст Денис Кутняхов. Разом із ним над проєктом в якості майстрів-виконавців, працювали художник-живописець болгарського походження Павло Баламаджи і вперше – молодий художник-графік, студент Київського політехнічного інституту Євген Требух.

Головною особливістю мозаїки став сміливий відхід від суворих пізньовізантійських та академічних канонів. Натомість автор звернувся до естетики українського хатнього та монастирського іконопису XVI–XIX століть.

Лик Святого Миколая позбавлений відчуженої аскетичності: великі мигдалеподібні очі дивляться на вірян із лагідністю, мудрістю та дитячою відкритістю, характерними саме для української народної ікони.

Мистецькі та технічні особливості твору

Синтез матеріалів

У роботі віртуозно поєднано матову фактуру натурального каменю в інкантації обличчя і обрамлені образу та насичену кольорами смальту.

Для створення мозаїки використано смальту радянського періоду, продукцію сучасних українських скловарів, а також унікальну італійську смальту Orsoni Venezia.

Метафізичне світло

Застосування сусального золота німбу під різними кутами нахилу створює ефект «живого» мерехтіння німба, що символізує духовне Фаворське світло та змінюється залежно від положення глядача до образу.

Завдяки виключно ручній викладці тесер (модулів) та свідомому порушенню строгої геометрії поверхня мозаїки набуває особливої пластичності, візуально пульсує й «дихає» під час руху глядача.

Окремою частиною авторського задуму стало спеціально спроєктоване фасадне освітлення. У вечірній час мозаїка розкривається по-новому: світло, спрямоване під певним кутом, підкреслює інші фактурні ритми та взаємодію матеріалів. Таким чином твір отримує ще один вимір сприйняття, ніби проходячи через оновлене художнє проявлення.

Народний колорит і символізм

Колористична палітра композиції насичена яскравими, дзвінкими барвами. Омофор святого прикрашає геометричний орнамент «шахматівка», характерний для декоративних традицій дерев’яних церков Карпат і Поділля.

Довкола Святого Письма радіально розходяться сонячні промені – символ світла знань, що поширюється від Альфи до Омеги. Благословляюча рука святого складена у традиційний іменословний жест, який символізує водночас божественну та людську природу Христа.

В українській народній іконі цей знак традиційно сприймається не як суворе повчання, а як жест захисту, миру та прихильності до кожної людини.

На думку представників мистецького середовища Києва, нова мозаїка є одним із найцікавіших прикладів сучасного переосмислення українського сакрального монументального мистецтва та успішним експериментом із його деідеологізації, поверненням до живої народної традиції та національної художньої ідентичності.

Фото: з архіву Автора

Текст: Тетяна Семенюк